«Читання — це безшумна втеча від буденності»

 

 Чиє весілля?

​

     Розділ 6

​

Брат не поспішав їхати додому, натякав, що не проти залишитися тут ночувати. Та Аліна сяк-так спровадила його і забрала ключі від квартири. Залишившись сама, розхвилювалася. Всі думки — про Яна. Прийде сьогодні? Чи аж тоді, коли закінчаться гроші? О, люди… Як так можна?

 

Ходила по квартирі, не знаходила собі місця. Вчора, коли чоловік повернувся, на якусь мить здалося, що це кінець усім бідам і невизначеності. Що тепер усе буде добре. Можна буде пригорнутися до коханого, прийшовши з роботи. Не зеленіти, коли хтось запитає, чи має вона чоловіка. Як раніше, сидіти разом вечорами, просто розмовляти, слухати музику. А деколи вони з Яном ходили гуляти. Теж переважно вечорами. Навіть коли вже темно, їй не було страшно, якщо милий тримав за руку. З ним завжди почувалася безпечно, хоч би що трапилося. А на вихідних, бувало, влаштовували собі пікнік десь на природи.

 

Ох… Як же вона любила такі моменти, коли вони лише удвох! Ніхто не заважає просто насолоджуватися одне одним і спокоєм. Ян любив просто мовчки сидіти поруч. Деколи, ніби дивилися якийсь легкий фільм, та насправді він думав тоді про щось своє. Переважно — якісь робочі питання. А бувало, зненацька до нього приходила якась ідея, версія щодо розслідування якоїсь справи. Тоді він коротко радився з Алею. Деколи питав жіночої думки про якусь деталь, не дуже зрозумілу чоловікам. Вона радо помагала.

 

А бувало і навпаки — Аліна запитувала чоловіка про щось пов’язане з її непростою роботою. Хоч і не такою вкрай серйозною, як у Яна, але теж дуже відповідальною. Чоловік із задоволенням помагав, якщо міг. Або принаймні вислуховував із непідробним інтересом, коли їй хотілося поділитися смішними чи дивними випадками, яких на весіллях немало. Або трохи поскаржитися на клієнтів чи ще когось. Тоді Ян обіймав дружину і, як до дитини, казав щось на зразок: «Ти в мене така розумниця. Як тим людям пощастило з організатором їхнього весілля!» — і міцно цілував. Тоді Аліна вмить забувала про всі труднощі, пригорталася до чоловіка і почувалася такою щасливою…

 

Переважно їм вдавалося знаходити золоту середину між тим, щоб цікавитися заняттями одне одного і не набридати. Не раз Аліна з Яном жартували, що працюють як злагоджена команда. Це прийшло з роками. А як буде тепер? Мабуть, доведеться почати все з нуля. Тільки… якби ж знати, чи варто?

 

Чи не змінилися вони надто сильно? Як знову навчитися довіряти одне одному?

 

Аліна не помітила, як задрімала на дивані у вітальні з альбомом фотографій на колінах. Її розбудив дзвінок у двері. Різко підскочила. Зиркнула на годинник — майже 11-а вечора. Хто б це прийшов? За мить пам’ять увімкнулася. Це ж Ян, напевно. Пішла відчинити.

 

Він. Через вічко у дверях побачила високого бороданя, що підняв до неї неспокійний погляд, поправив капюшон на голові. Нетерпляче проказав, щоб швидше відчинила. Аля мовчки впустила чоловіка в квартиру і, не дивлячись на нього, повернулася в простору світлу кімнату. Сіла на диван, взяла той альбом, аби хоч чимось себе зайняти. Всередині закрутився такий ураган із протилежних почуттів, що геть не знала, що робити. Одна половина її ледве стримувала бажання кинутися на шию цьому чоловікові. А інша… навіть на поріг би не пустила. Годі зрозуміти, котра половина більша зараз. Та, мабуть, таки перша, бо ж відчинила двері.

 

– Алю? Як гарно пахне… Ти ж казала, що не готуєш тепер? Таки чекала мене? — трохи ніяково проказав Ян, коли зайшов у вітальню.

 

– То Пашка приходив, — буркнула, не піднімаючи очей від фотографій.

 

Чомусь не хотілося зізнаватися, що справді чекала. Хоч зі страхом і ще купою різних почуттів, але дуже чекала. І готувала з думкою про чоловіка, а не брата.

 

– А-а-а… То ти для нього старалася? А я вже було подумав… — чоловік підійшов зовсім близько. Присів біля дружини. Лагідно промовив: — Алю? Що з тобою? Ти сердишся? Навіть не глянеш на мене?

 

– А ти як думаєш? — тихо відповіла і продовжила роздивлятися фото, де вони удвох на мальовничому озері в Карпатах.

 

На очах виступили сльози. Дуже захотілося повернутися в той безтурботний час, коли все було так рожево, легко, зрозуміло. Не те що зараз…

 

Чоловік почекав ще трохи, а тоді встав, відвернувся. Важко зітхнув.

 

– Що ж… Я підозрював, що так буде, — здається, байдуже сказав і пішов із кімнати.

 

Аля провела його розгубленим поглядом. Вмить пожаліла, що навіть не роздивилася чоловіка як слід при нормальному освітленні. Вчора ж постійно були у напівтемряві. Сьогодні ж навмисне позакривала всі жалюзі у квартирі.

 

Ян пішов у спальню, за кілька хвилин повернувся. Сів біля неї.

 

– Алю, дивися сюди, — побачила в його руках кілька банківських карток.

 

Та далі увагу жінки прикували не шматки пластику з золотистими написами, а великий свіжий шрам на голові чоловіка. Рана вже затягнулася, але явно не пізніше як кілька місяців тому. Очевидно, вчора з переляку і не розгледіла. Як і того, що в чоловіка з’явилося трохи сивини на скронях.

 

– Ти сердишся, бо я взяв гроші? Звісно. Але не треба, Алю. Зрозумій, мені необхідна була готівка, бо я не можу скористатися карткою. Мене можуть побачити десь, кругом є камери, люди. Та й взагалі — картки можуть відстежувати. Одразу запідозрять, що я живий.

 

– Он як? — нарешті обізвалася Аліна. — І що далі?

 

– Далі… Ти можеш користуватися моїми картками. Якщо хочеш. Ти ж раніше просто не знала паролів, так?

 

– Ага…

 

– Тепер я є і… скажу все, що треба. Алю, тут досить грошей. Але я не хочу ризикувати. До речі, ти казала комусь чи знаєш паролі від моїх карток?

 

– Ні… Якось не доводилося, здається.

 

– От і добре. В разі чого буде видно, що то ти скористалася. Сходи завтра, зніми ще готівки. Скільки тобі треба, та й мені, можливо, ще знадобляться гроші. Пізніше.

 

Жінка здивовано підняла на нього очі, роздивляється Яна. Такого повороту вона не сподівалася.

 

Не відриває очей від довгого шрама на скроні, що опускається аж на щоку. Настільки чіткий, що навіть борода не повністю його приховує. Обличчя Яна якесь неприродно бліде. Він має нездоровий вигляд. Це змусило серце жінки стиснутися від жалю. Як могла подумати, що її коханий злодій? Аліна запитала:

 

– Чому ти не сказав мені, що треба готівки, і… все те, що зараз мені розповів? Хоч уявляєш, як я почувалася, коли побачила, що ти забрав стільки грошей?

 

Чоловік зітхнув. Поклав ті картки біля неї на великому дивані. Спокійно, глухо промовив:

 

– Вибач. Я не знав, чи… ти даси. Чи виженеш мене…

 

– Ага… І тому взяв не питаючи? Дуже мило! — скривилася з докором.

 

Хоч насправді їй уже значно полегшало. Відклала той альбом. Ян далі сидить, уважно дивиться на неї. Дихання чоловіка таке глибоке, що його чути у вечірній тиші голосніше, ніж цокання годинника на стіні. Аліна ще якусь мить вагалася, борючись із бажанням легенько торкнутися того шрама на обличчі Яна. Розпитати все про нього. Та хвилювання почало брати гору, мовчанка затягувалася. Зрештою промовила ніяково:

 

– Хочеш їсти чи… спершу в душ?

 

Чоловік ледь всміхнувся одним кутиком тонких губ.

 

– А що маєш смачного? — ніби ненароком поклав руку на її коліно.

 

Аля відчула, як починає наростати внутрішнє тремтіння: її тіло реагує на найменший дотик цих рук, які, хоч змінилися, та здається все такими ж рідними. Але коли він ближче нахилився до неї, ледь торкнувся щоки своєю бородою, чомусь захотіла відсторонитися. Прагнення доторкнутися до обличчя Яна чомусь зникло. Аби порушити незручну мовчанку, сказала з посмішкою:

 

– Ходімо в кухню, — одразу встала і швидко пішла.

 

Чоловік — за нею.

 

– Маю печене м’ясо, салат. Хочеш? — підняла кришку, показала ароматний шматок свинини.

 

Ян радо кивнув. Вона почала спритно нарізати тонкими скибками те м’ясо. Поклала на велику пласку тарілку, полила соусом, що утворився при запіканні. Збоку додала овочевий салат. Прикрасила гілочкою кропу. Поставила на стіл перед чоловіком, що уважно спостерігав за кожним її рухом. На окрему тарілочку дала хліб. В склянку налила томатного соку. Збоку поклала прибори.

 

– Смачного, — ніяково посміхнулась, сідаючи за стіл навпроти.

 

– Дякую. — Ян не міг стримати щасливої посмішки. Узяв у руки виделку. Нахилився над тарілкою. Понюхав. — Ти таки для мене це готувала, зізнайся. Пашка любить майонез, а не часникову заправку в салаті. А томатний сік ви з братом теж не любите.

 

Аля почервоніла, наче вперше частує цього чоловіка своїми кулінарними шедеврами. Вже забула, який він уважний.

 

– Можливо… — ніяково відказала.

 

Встала. Почала готувати собі чай, аби зайняти себе чимось. Ян почав їсти. А потім… Наступна його геть невинна фраза змусила жіноче серце ще швидше затріпотіти. Нагадала, як вони жили раніше. Чоловік просто запитав:

 

– Алю, як у тебе справи? Як робота? — так, ніби й не було тієї довгої розлуки. Наче все по-старому. Звичайний сімейний вечір.

 

Господи… Як же вона скучила за цим! Як набридло повертатися з роботи в порожню квартиру. Таку велику, гарну, але до відчаю самотню. Як же то паскудно, коли навіть немає з ким поділитися враженнями, розповісти, що було цікавого сьогодні, як втомилася! Коли немає до кого пригорнутися і відчути, що дуже цінна, що за тобою скучили.

 

Застигла з чашкою в руках. Ледве переборола хвилювання, що пройняло її до глибини. Потім обернулася до Яна. Промовила:

 

– Дякую. Все добре. Я далі працюю з Валею та іншими. Роботи вистачає. Нема коли нудьгувати.

 

– Добре, — чоловік спокійно відповів і продовжив їсти.

 

Аля наважилася запитати його:

 

– А… ти? Що в тебе сьогодні? Де був, якщо не секрет?

 

Трохи боялася, що він розсердиться або просто промовчить. Та Ян глухо відповів:

 

– Алю, я був із Корнієм. Це той мій давній друг, що поміг вирватися. Тільки йому можу довіряти зараз. Пробуємо вирішити мої проблеми. Боюся, не скоро це буде, але є шанси, що колись можна буде повернутися до нормального життя.

 

Аліна сумно посміхнулась. Невтішно чути, що нормальне життя ще хтозна коли настане для них, але зраділа, що він принаймні не мовчить.

 

– Яне, то… розкажи мені більше про це. Будь ласка. Що потрібно, аби… ти не ховався?

 

Чоловік зітхнув. Мовчки продовжив їсти. З таким апетитом — явно голодний. Аля вирішила, що зараз він не хоче говорити про ті халепи. Пішла у ванну, відкрила воду, щоб натікала. Сіла на тумбочці. Втупилася в гарячий струмінь. Задумалася.