Багач, його внук і я
Розділ 13
Дні до вечірки пролетіли як один затяжний стрибок із парашутом: страшно, дух захоплює, а приземлення ще десь далеко. Вони були наповнені роботою над фільмом, зустрічами з нареченим і підготовкою до свята. За цей час Сніжана встигла підписати два, як тоді здавалося, найважливіші документи у своєму житті. Перший — контракт на головну роль у «Тарзані», другий — шлюбну угоду.
Іван зберігав непорушний спокій, що б не було. Це трохи заспокоювало дівчину. Коли вони сиділи з юристом у його кабінеті й він підсунув їй папери, в очах Силачука-старшого не було ні холоду, ні жару — лише спокійна впевненість.
— Це для твого ж спокою, Сніжаночко, — сказав, ставлячи розмашистий підпис. — Щоб ніхто, навіть мій дорогий онук, не міг відібрати в тебе те, що буде твоє.
Дату весілля призначили на 25 листопада. За два місяці. Чоловік хотів ще швидше, але підготовка свята вимагала часу. Крім того — зйомки фільму. Невдовзі Сніжана з групою планували летіти до Африки на два тижні або й більше.
Ресторан «Елізіум» нагадував вулик, оббитий оксамитом і позолотою. Кришталеві люстри відкидали на стіни відблиски, схожі на дрібні діаманти, а запах дорогих парфумів змішувався з ароматом свіжих лілій та запеченої качки.
Іван Силачук сьогодні був у зеніті своєї могутності. Він стояв посеред зали в бездоганному смокінгу, тримаючи Сніжану під руку так гордо, наче вона — щойно виграний кубок світу. Сама ж дівчина у довгій сукні кольору нічного неба почувалася наче на ешафоті, де замість катів — сотні цікавих очей.
Господар свята із задоволенням представляв усім свою красуню-наречену. Ніхто не показав зневаги прямо в очі, всі вдавали привітність. Але між собою гості чого тільки не говорили. Дещо Сніжана мимоволі почула.
— Така молода... Вона ж молодша за його онуків, — прошипіла якась дама в дизайнерській сукні.
— Кажуть, він купив їй коня за ціну невеликого літака, — додав огрядний бізнесмен, приховуючи заздрість за келихом віскі.
— Як думаєте, на скільки вистачить цього цирку? Ця ляля витримає зі старим хоч до прем’єри фільму?
— Якщо вона хоч трохи вдалася в свою матір — не заздрю Іванові, — здавалося, з непідробною тривогою проказав якийсь солідний пан до жінки, з якою стояв. — Та що вдієш… Піддався бідолаха на чари молодої красуні. Буває. Тільки б витримав…
Але були й інші погляди: режисери оцінювали її «фактурність», а преса вже подумки друкувала заголовки про «короля та його німфу».
Поки в центрі зали Іван Силачук сяяв, наче щойно в ідреставрований монумент власної величі, у затінку масивної колони двоє молодих чоловіків спостерігали за цим дійством із виразами облич, які навряд чи вписалися б у святковий фотозвіт.
— 25 листопада, значить? — наче сам до себе проказав Максим, спостерігаючи, як Сніжана ввічливо посміхається черговому спонсору. — Швидко вони склепали цей цирк. Підписали угоду... Цікаво, скільки там нулів у пункті про «моральну компенсацію» у разі розлучення?
— Бачу, вона не на жарт тебе зачепила, — хихикнув Павло Лісовський.
Він стояв поруч, розслаблено спершись на колону з бокалом віскі. Його ідеально підігнаний піджак та блукаюча посмішка досвідченого бабія видавали в ньому людину, яка прийшла сюди розважитися, а не страждати.
— Зачепила? Та не те слово! — тихо, але сердито прошипів Максим. — Мене дратує все: як впевнено тримається дід, як Сніжана намагається здаватися щирою, і навіть те, як ідеально сидить на ній сукня. Трясця! Вона надто добре грає! — пробурмотів він, зробивши великий ковток коньяку. — Навіть очі блищать, наче від кохання. Талановита, щоб її... Дід не помилився, на роль Джейн вона підхо дить ідеально — така ж дика і так само майстерно вдає невинність.
Максим відставив келих. Йому хотілося підійти й зірвати цю маску ввічливості, влаштувати сцену, сказати щось таке, від чого б її порцелянове обличчя тріснуло. Але він обіцяв дідові тримати себе в руках. Принаймні доки камери не вимкнуться.
— Ну, не знаю… А може, ти помиляєшся? Раптом вона щира? Хіба не буває такого?
— Якого? Щоб така краля закохалася в старого діда? Не сміши мене! — фиркнув він. — Подивись на них, Пашо, — Максим кивнув у бік пари, де Сніжана щось тихо шепотіла дідові на вухо, а той розпливався в задоволеній посмішці. — Це ж не вечірка, а похорон здорового глузду. 25 листопада... Він справді вирішив це зробити.
— Та облиш, Максе, — Лісовський примружився, професійним поглядом маркетолога оцінюючи фігуру Сніжани в сукні кольору нічного неба. — Продукт виглядає дорого. Бренд «Силачук» отримав непоганий ребрендинг. Твій дід завжди знав толк в інвестиціях, а ця «інвестиція» має просто фантастичні форми. Ти бачив, як на неї світло падає?
— Я бачу тільки те, як у діда червоніє обличчя від кожного її кроку! — різко перебив Максим, знизивши голос до лютої хрипоти. — У нього хворе серце, Пашо! А він недавно за цією «інвестицією» по полях скакав, як підліток. Він же вмре від її чергового капризу! А вона... вона просто чекає, коли цей «діамант» перетвориться на спадок.
Павло зробив повільний ковток, спостерігаючи, як Сніжана ввічливо відповідає на чиєсь вітання.
— Знаєш, як спеціаліст із просування, скажу тобі так: агресивний захист тут не спрацює, — Павло іронічно підморгнув другу. — Дід упертий. Ти йому «вона змія», а він бачить лише «райську пташку». Треба діяти тонше.
— Тонше? — Максим скептично підняв брову. — Може, мені їй квіти купити і подякувати за те, що вбиває мого діда?
— Ні, — Лісовський наблизився до Максима, понизивши тон. — Ти ж кажеш, що вона мисливиця? А мисливиці завжди шукають варіант, де трава зеленіша, а власник — молодший. Ну, подивися на себе: ти молодий, багатий, у тебе ще не було трьох інфарктів. Якщо вона справді ласа на гроші та статус, то навіщо їй чекати листопада з 70-річним дідом, якщо поруч є такий екземпляр, як ти?
Максим ледь не вдавився віскі.
— Ти пропонуєш мені... що? Звабити її? Ти з глузду з’їхав? Це наречена мого діда!
— Це стратегічний хід, Максе! — засміявся Павло, не звертаючи уваги на обурення друга. — Перевір її на міцність. Якщо вона поведеться на твої підкати, дід побачить її справжнє обличчя ще до того, як вони обміняються обручками. Ти ж його любиш? От і врятуй старого від фатальної помилки. Стань «забороненим плодом». Повір, для таких дівчат, як вона, це найкраща перевірка на вошивість.
Максим знову подивився на Сніжану. Вона саме підняла келих, і відблиск люстри на мить зробив її погляд холодним, майже сталевим.
— Це брудно, Пашо. Дуже брудно, — процідив, але в його голосі вже не було такої категоричності, як хвилину тому.
— Брудно — це ховати діда через три місяці після весілля, — парирував Лісовський, допиваючи віскі. — А це просто... польові дослідження. Подумай про це. Вона якраз залишилася одна біля фуршету. Йди, покажи їй, що молода кров гарячіша за старі капітали.
Максим поставив свій порожній келих на столик так різко, що лід усередині здригнувся. Він не знав, чи зможе переступити через себе, але страх за діда і глуха злість на цю «кралю» штовхали його вперед.
— Дивись і вчися, — кивнув другу і, розправивши плечі, рушив крізь натовп до Сніжани.
Павло лише хмикнув йому вслід, сигналізуючи офіціанту про ще одну порцію віскі.
— Ну, подивимося, хто тут мисливець, а хто — дичина.