Розділ 16
Валя різко сіла, розглянулася довкола. Взялася за голову. Важко видихнула:
— Ох... Що я тут роблю? — наче не до кінця згадала, що було перед тим.
— Спиш. Що в цьому страшного? Чи спати на дивані в моєму номері — це вже гріх? — сказав із хитрою посмішкою Корній.
Здалося, що він насміхається. Насупилася. Пригладила руками волосся, почала взуватися. Сухо промовила:
— Мені пора додому. Вранці на роботу. Я не можу тут ночувати. Паше вські так і не приїхали? — підняла очі до хлопця.
Він стоїть біля неї, багатозначно всміхається.
— Що? — дівчина почала нервувати. Більше від розгубленості, ніж від того, хто перед нею.
— Вони приїжджали, але ти спала, і ми... не будили тебе, — з посмішкою розповів Арсен.
— Що?! Я проспала?! От тобі й маєш... — зітхнула. Ще більше розгубилася, не знаючи, що тепер робити.
— Валь, нічого страшного. Ми все владнаємо. Домовилися, що твоїх рідних охоронятимуть помічники Яна, а ти... поки що побудеш зі мною. А завтра я піду з вами на весілля, про всяк випадок...
— Чудово! Все вирішили і постановили! А мене ніхто й не питає. Ну, звісно! — невдоволено сказала Климова.
— Мала, не починай. Головне — безпека.
— Ага, з тобою? Знущаєшся? — скривилася.
— Ні. Все, Валь, це не обговорюється. Я не змушую тебе бути зі мною, але цей номер ти зараз не покинеш. Вранці заїдемо до тебе додому, візьмеш, що треба, переодягнешся — і поїдемо на те весілля.
— Ого... Який ти категоричний.
Стоїть, дивиться на чоловіка. Він у чорних, схожих на військові, штанах, сірій майці, яка підкреслює кожен м ’яз. О, люди... Знову думки не туди, де треба, скачуть. Як ті дикі коні, що годі їх приручити. Стало соромно за себе. Згадала Дениса. Почала зустрічатися з ним, а сама витріщається на цього...
Повагалася хвильку. Пішла в ту вільну спальню, подзвонила до Аліни. Подруга трохи заспокоїла її, запевнила, що все під контролем, але краще їй не ризикувати і залишитися на ту ніч у готелі. Валя послухалася. Але насамперед зачинилася зсередини. Мало чого... А тоді згадала, що для Корнія такий замок — усе одно що ніякого. Ех...
Неспокійно. Тільки те, що друзі довіряють Корнієвичу її безпеку, змусило взяти себе в руки і не панікувати. Може й справді вона перебільшує? Не такий він страшний? Як-не-як, врятував від того бандита, який хотів кудись її тягнути. Може, дійсно хоче помогти заради дружби з Яном? Хоча... Швидше, щось інше...
Подзвонила до мами, сказала, що повернеться завтра. Денис написав миле повідомлення з побажанням солодких снів. Хотів ще потеревенити через відеозв’язок, але вона відмовила, ніби вже хоче спати. Як йому пояснити, де знаходиться?
Прийняла душ і лягла в ліжко у білизні й халаті. Про всяк випадок... Спалося не дуже. М’яко кажучи. Тривожні думки не давали спокою. Прислухалася, чи ніхто не йде до неї. Але ні. Ніхто не турбував. Вранці, як могла, привела себе до ладу. Зробила макіяж тим мінімальним набором косметики, що мала в сумочці. Лиш коли господар номера постукав у двері, відчинила.
Корній стоїть у махровому халаті, оперся на одвірок. Посміхається, розглядає гостю.
— Доброго ранку. Як ти? — бадьоро запитав.
Валя ніяково ковзнула поглядом по чоловікові. Його халат розійшовся, не приховує м’язистий торс, трохи зарослий темним волоссям. Швидко підняла очі до його обличчя. Всміхнулась.
— Нормально. Ти ще не готовий? — вказала на його одежину.
— Майже. Я ще... хвилину. Але їхати в салон уже нема часу, тож... розраховую на твою допомогу, — дівчина здивовано крутнула головою. Про що це він? Арсен обернувся спиною і показав свою шию.
— Поможеш поголити? — упс...
Одразу почервоніла. Хлопець побачив це і лукаво всміхнувся. Запросив жестом у свою спальню. Валя не своїми ногами пішла. Сама не розуміла, чому не відмовила.
Кімната, як і решта в цьому номері, красива, світла. Але тут відчувається трохи холостяцького безладу. Величезне ліжко не застелене. Біля м’якого крісла на підлозі лежить купа заліза — гантелі. Більші, менші. На вішалці той костюм і сорочка, в яких тоді приходив у ресторан. Біля іншого крісла лежать кілька пар вживаних шкарпеток і взуття. На приліжковій тумбі — ноутбук і кілька порожніх пляшок. А на підлозі в кількох місцях валяються ще пляшки з-під пива і якогось лимонаду, чи що. По всій спальні розкидані обгортки від шоколаду, печива і ще всякої всячини. Двері гардеробної відчинені, там майже порожньо.
Зайшли до ванної. Валя ніяковіє щораз більше. Тут теж не прибрано. Але речей — мінімум. Лише найнеобхідніше. Дівчина зиркнула на пляшечку з парфумами. Прочитала назву. Треба Денисові такий подарувати.
— Робила таке коли-небудь? — чоловік грайливо посміхається, дає їй бритву.
— А-а-а... Так. Деколи батькові помагаю, — відповіла.
Він ширше всміхнувся. Скинув халат, оголивши широкі засмаглі плечі. О, люди... Валя мало не впустила з рук бритву. Який же він... Кожен м’яз виграє, як на шоу бодібілдерів. Ну... може, перше місце не зайняв би, бо тіло Арсена струнке, не така гора, як у професійних качків, але... Мамцю... є на що глянути. М’яко кажучи. І краще б вона цього не бачила. Подумки насварила себе за те, що погодилася йти з ним у ванну.
Валя звернула увагу на шрами хлопця. Їх у нього чимало по всьому тілу: невеликі і більші. Жах... Що ж він пережив? Згадала, як Аліна розповідала, що в Яна так багато шрамів, що жахнулася, побачивши вперше. У Корнія теж багато. Справді, він щось згадував про війну. Може... не лише злочинами заробляв гроші? Хтозна... Так захотілося дізнатися більше про цього загадкового чоловіка! Але зараз не до цього...
Хлопець мовчки намилив те місце, де голити, і присів на край ванни, щоб вона дістала до його шиї. Валя таки приборкала своє хвилювання і почала голити. Легенько торкається пальцями, щоб вирівняти край волосся. Почула, як він глибоко зітхнув. Мовчить. Валя теж не знає, що казати, хоч на язику крутиться море питань.
Коли закінчила, сполоснула руки і швидко втекла звідти. Ох... Як же це важко. Чого ті фантазії лізуть у голову? Наступна д умка сильно занепокоїла її. Поряд із Денисом, хоч і приємно, наче все супер, але... немає таких особливих відчуттів, як щойно біля Корнія. Не тягне до нього так сильно. Чого ж так? Чому хочеться до того, хто ніколи не стане її? Халепа...
Ні, дурниці все це. Не можна втрачати голову! Виходячи з номера, подумки насварила саму себе і заборонила собі думати про Корнієвича. Тільки ж як те робити, коли цей нахаба так близько і аромат його парфумів дурманить, як алкоголь?
Дорогою мало розмовляли. В основному — про гада, який погрожує Валі. На місці вона одразу взялася за роботу і втратила з поля зору нового знайомого.
Лише коли сиділи за столом одне навпроти одного, коротко перекидалися простими репліками про весілля, їхню з Аліною роботу, гостей і подібне. Валя помітила, що Корній досить добре почувається серед великої компанії. Поводиться розкуто і близько не знає, що таке сором’язливість. Чи це їй так здається?
Хлопець, не стидаючись, наминав страви, переважно м’ясні. Також помітила, що любить зелень і гриби. Алкоголю Корній не пив. Лише кухоль пива за козацьким столом. Принаймні так сказала Аліна, яка теж із цікавості трохи приглядалася до хлопця.
Протягом дня Валерія кілька разів намагалася додзвонитися до сестри. Марно. Тривога почала зростати.
Свято вдалося дуже запальне. Усі задоволені, веселяться. Дійшло до моменту, коли наречена кидає дівчатам квіти. Чимало охочих вишикувалися в надії піймати красивий букет і, як гласить повір’я, що невідомо звідки взялося, швидко вийти заміж. Валя тим часом стояла збоку і обговорювала з адміністратором закладу деякі моменти щодо провітрювання залу. Спека неабияка, і деякі гості скаржилися, що нема чим дихати. А якісь дві старші пані категорично забороняли вмикати кондиціонер.
Раптом на дівчину прилетів букет нареченої. Поцілив їй просто в груди. Дівчина мимоволі схопила ті квіти. Розгублено засміялася. Зиркає на всіх довкола. Купа незаміжніх дівчат невдоволено загуділи. Ведучий оголосив, що вже є щаслива нова власниця букета. Прийшов до Валерії, попросив представитися в мікрофон. Дівчина ніяково назвала своє ім’я. Присутні зааплодували. Наречена підійшла до Валі, взяла мікрофон, побажала ї й усякого хорошого і, звісно ж, швидко та вдало вийти заміж. Дівчина червоніє. Треба ж таке... негадано потрапила в центр уваги!
Та не знала, що того вечора її чекало ще й не таке. Наступна несподіванка приголомшила ще більше.
— Дорогі присутні, зустрічайте! Зараз прозвучить пісня для нашої чарівної Валерії, яка піймала букет, — бадьоро оголосив тамада.
Полилася популярна пісня Романа Скорпіона «З мільйонів одна». Щойно почула оксамитовий голос, здивовано витріщилася на музикантів. Не може бути! Корнієвич! Сидить біля музикантів на високому стільці і так проникливо співає про кохання, що мало не впала від здивування. То фантастика! Не чоловік, а якийсь ящик із сюрпризами. Щодня щось нове. Але, на щастя, цього разу приємна несподіванка. В Арсена досить гарний голос, а почувається так вільно, ніби професіонал. Та щоб тобі...
— «З мільйонів одна, яку я шукав, з мільйонів одна, яку покохав. Тебе по-ко-ха-ав...» — ллється з уст красеня.
Валерія стала збоку, слухає. Щоки палають від хвилювання. Та що ж за халепа... Він просто неможливий! Це просто бій без правил. Робить що хоче, проникає десь щораз глибше у свідомість, а там і до серця недалеко. Цей погляд... Хіба ж так можна? Просто кладе на лопатки однією посмішкою. Безсовісний!
Пісня закінчується, до Валі підійшла Аліна. Грайливо посміхається:
— Оце так, дівчино... Схоже, ти запала йому в серце.
Валерія отямилася, перевела погляд із Корнія на подругу:
— Та ну... Просто розважається, дражнить наївне дівчисько, щоб затягнути в ліжко. Хіба не бачиш? — відповіла те, що здавалося їй абсолютно очевидним у той момент.
— Чому ти така впевнена? Думаєш, у нього немає серця? А, може, й справді хоче нарешті всістися, завести сім’ю? Хіба такого не може бути? — почала захищати хлопця сестра.
— Звідки мені знати? У будь-якому разі мені таке щастя не треба. Підозрілий він тип, — проказала Валя.
— Який не є, але вчора врятував тебе. До того ж сам рвався помогти, просив Яна. Приїхав із самого ранку такий схвильований. Хіба це нічого не означає? — запитала Аліна.
— Не знаю...
Валерія задумалася. Важко повірити, що такий чоловік може бути щирим, а згодом — і відданим, люблячим. Ні... не можна розслаблятися.
Як тільки здалося, що взяла під контроль свою нечемну фантазію і зрадливе серце, глянула в бік музикантів — ні... він іде до них. Так лукаво дивиться. Мамцю...
— Красуне, подаруєш танець своєму рятівникові? Ну... або співакові? — простягає свою руку долонею догори.
Прозоро натякнув, що вона не може відмовити тому, хто має такі заслуги перед нею. О люди...
Дівчина завмерла в нерішучості на якусь мить. Одна половина намагається швидко вигадати якусь дотепну відмовку, щоб обламати його, а інша подумки вже десь там — кружляє посеред залу з цим високим симпатичним злочинцем і нескромно пригортається до нього всім тілом.
Зиркнула на подругу. Аліна весело посміхається, очима показує, щоб та погоджувалася.
Та... була не була... Вибрала щось середнє між своїми бажаннями і ніяково поклала долоньку в його велику руку.