Розділ 4
— Привіт, — Валя невесело привіталася з Аліною. Зайшла в красивий кабінет весільного агентства, де разом працюють. Пані бос, як дехто жартома її називає, уже на місці. За своїм робочим столом щось друкує.
— Привіт, Валюсь, — бадьоро відповіла жінка. Підняла очі на подругу. — Ого! — зазвичай миле личко з рожевими щічками сьогодні невблаганно видавало проблеми власниці. Злегка підпухлі очі й бліда шкіра чітко демонструють як мінімум безсонну ніч або й хворобу. Зачіска теж, очевидно, зроблена як-небудь. Подруга занепокоїлася: — Що з тобою, сонце? Ти не захворіла часом? Маєш нездоровий вигляд. Коли ти дзвонила, що запізнишся, я...
— Ні, не хвилюйся. Я... здорова. Просто... малого заводила до мами. Ти ж знаєш, Машка знову полетіла у Францію. Учора Марчик попросив, щоб переночувати з ним в їхній квартирі. А там...
— Щось сталося? — Аліна перестала працювати, уважно дивиться на дівчину.
Та коротко розповіла про нічну пригоду з непроханим гостем. Як мало не вмерла від страху. Аліна вражено витріщила очі.
— Ох... Здуріти можна... Бідолашка... А я думаю, чого ти така бліда. То ти налякана, а не хвора. Треба ж таке... Та твоя сестриця... Не знаю, як ти терпиш. Я б її давно придушила, напевно.
— Ага... У мене теж були такі ідеї. Особливо сьогодні вночі, коли здоровий бандит у чорному ввалився в квартиру й почав вимагати прикрасу.
— І що? Ти знайшла той кулон?
— Так. Коли вранці подзвонила до сестри, налякала, що розповім поліції про всі її крадіжки, тоді Машка здалася. Сказала, де сховала прикрасу.
— Добре, що хоч продати не встигла. Бо тоді... — Аліна крутнула головою.
— Ой, не кажи... Я вже дала їй останнє попередження. Як ще раз утне подібне, повідомлю в органи опіки, заберемо з мамою дитину, а з нею й говорити не буду. Хай тоді робить що хоче, клептоманка нещасна, — сердито заявила дівчина. Сіла за свій робочий стіл. Повернулася до подруги. Підперла голову кулачком.
Та зітхнула, покивала головою з блискучими каштановими локонами. А потім запитала:
— Чекай, кажеш, аж уранці знайшла? Той бандит так довго сидів там із тобою?
— Та ні. Трохи просидів, побачив, що не можу знайти, а тоді взяв мій номер телефону й пішов. Уранці подзвонив, сказав, щоб я принесла кулон у ресторан, а якийсь хлопчина забере.
— Цікаво... У ресторан? Який?
— Та той крутий, на проспекті Свободи.
— І ти так зробила?
— А що мені залишалося? Він сказав: як не принесу, знову з’явиться, знайде мене, де б я не була. Але... Знаєш, дещо мене здивувало.
— Що ж?
— До мене підійшов хлопчик років семи-восьми на вигляд. Дав записку. В ній було від руки надрук овано, що я маю віддати малому кулон і поснідати в тому ресторані.
— Що? — власниця весільного агентства вражено відкрила рот.
— Ага... От і я так здивувалася, — Валя глибоко видихнула, випустила повітря. Крутнула головою: — Нічого не розумію... Вони не взяли з мене грошей за сніданок.
— Справді дивно... — Аліна злегка висунула нижню губу вперед, кивнула. — Може... Просто хотіли, щоб... Ні, не знаю, як це пояснити. То треба мого Яна запитати. Хочеш, підключу його, може, щось з’ясує?
— Та не треба, — Валерія махнула рукою. — Що тут з’ясовувати? І без детектива все зрозуміло. Це не вперше Машка так... Якось вона притягнула додому цілу дамську сумочку. Таку дорогу, фірмову. А в ній гаманець, телефон, ще якісь недешеві речі. Сказала, що знайшла на лавці в парку. Уявляєш?
— Жах... І ніяк не виходить перевиховати її? Мені в голові не вкладається. Як можуть бути дві доньки однієї матері такі кардинально різні? Ви ж... як... небо і земля. Але мама обох вас вчила жити по-християнськи. Чому до неї не доходить, що так не можна?
— Ой... Не знаю... — зітхнула білявка. — Ми теж не можемо повірити. Думали, коли з’явилася дитина, візьметься за розум. Та де там... — видихнула сумно.
У жінки задзвонив телефон. Перепросила Валю й відповіла:
— Весільне агентство «Мрія», Аліна Пашевська. Чим можу допомогти?
Валерія почула, що розмова пов’язана з роботою. Не стала слухати, увімкнула комп’ютер, взялася працювати. Стреси стресами, а в клієнтів свято. Тож треба домовитися про зустріч із декораторами. А ще узгодити все з тамадою. Час летить. Ніколи розслаблятися. Усе розписано. Літо — гаряча пора для весіль.
Ближче до обіду Валерія підійшла до дзеркала, прикрашеного ніжними трояндами з фоамірану, що висить на стіні в кутку кабінету. Роздивляється своє обличчя. Зітхнула:
— Ой... Мабуть, не піду я ні на який обід із тим Денисом.
Аліна одразу відірвала очі від комп’ютера, заперечила:
— Ще чого? Навіть не думай! Хлопець стільки бігає за тобою, дай йому шанс нарешті.
— Та... Знаю, але подивися на мене. Я сьогодні схожа на бліду поганку. Під очима синці, невиспана... Як прийду така, то точно буде наше останнє побачення. Більше не запросить, — емоційно заговорила, обернувшись до подруги.
Та встала, підійшла:
— Та годі, не перебільшуй! Не так усе погано. Зроби трохи яскравіший макіяж, рум’яна. Синці під очима замаскуємо коректором. Волосся я тобі вкладу зараз. Будеш як цукерочка, — підморгнула Пашевська.
Узяла дівчину за руку, посадила на крісло перед дзеркалом. Почала робити зачіску. Розпустила хвіст, довгі світлі локони Валі так і просяться, щоб запустити в них пальці. Аліна дістала невидимки, які завжди має з собою, гарно заколола волосся з боків. Верх трошки підчесала, зафіксувала лаком. Потім спільними зусиллями зробили веселенький макіяж. Досить швидко з дзеркала поглядала неабияка красуня в милій діловій сукні.
— Дякую, дорогенька. Здається, і справді не все так погано, і люди в кафе не розбіжаться, коли я зайду. А може, навіть Денис оцінить, — жартома прокоментувала свій вигляд.
Хоч насправді їй дуже навіть сподобалося відображення в дзеркалі. І щиро хотілося, щоб той хлопець нею захоплювався. Треба якось улаштувати особисте життя врешті-решт. Скільки можна горювати за колишнім? Життя триває. Тим більше, коли працюєш у весільному агентстві, постійно маєш справу з романтичними святами, закоханими парами, як тут не мріяти про те ж саме?
— Ще й як оцінить! Без сумніву. Ти дуже гарна, і треба бути зовсім сліпим, щоб цього не зрозуміти, — запевнила турботлива подруга. — Золотко, я так буду рада, якщо в тебе щось хороше складеться з тим красунчиком. Головне, аби не підвів. Бо якщо образить тебе... — жартома пригрозила пальцем, — матиме справу з дуже грізною організаторкою весіль та її чоловіком-детективом. А ми вже маємо досвід, як надавати по дупі поганим хлопцям.
Дівчата засміялися. Валерія подякувала, взяла сумочку й побігла радісна на те побачення, яке вже давно обіцяла хлопцеві.