Багач, його внук і я
Розділ 10
Наступний тиждень перетворився для Сніжани на божевільне родео, де замість бика вона намагалася осідлати власну долю, яка раптом вирішила мчати галопом.
Звільнення з роботи нагадувало скидання старого, тісного взуття. Коли Сніжана поклала заяву на стіл, шеф дивився на неї так, ніби у неї на голові щойно виросли антени. Але дівчина лише загадково всміхнулася — тепер вона належала кінематографу.
З бабусею все було складніше. Пояснити старенькій, чому онука більше не допомагатиме їй так багато, як раніше, було непросто. Бідолашна геть розгубилася, почувши, що відзавтра до неї приходитиме найнята опікунка, бо рідна онука тепер буде зайнята іншим.
— Бабусю, це роль усього життя! — вигукнула Сніжана, відчайдушно намагаючись не почервоніти від напівправди. — Режисер побачив у мені «ту саму» іскру. Контракт, гонорар, зйомки... Це як лотерея, тільки замість кульок — мій талант!
Бабуся підозріло мружилася, але звістка про те, що онука нарешті «в телевізорі», подіяла як заспокійливе. Хоча Сніжана відчувала: баба Валя явно здогадується, яким «дивом» їй дісталася та роль, хоч і не каже прямо. Від цього було дуже кепсько на серці. Та вона з усіх сил намагалася не зосереджуватися на цьому, а дивитися вперед — до цілі.
Потім почалося найцікавіше — створення образу нової зірки фільму і «нареченої мільйонера». Генріх прислав до неї цілий десант стилістів, які накинулися на її гардероб із таким завзяттям, ніби проводили дезінсекцію. Улюблені розтягнуті светри Сніжани відправили у заслання на дальні полиці. Замість них з'явилися стильні сукні, костюми та блузки. А ще — підбори, на яких можна було сміливо підкорювати світ або одразу записуватися до травматолога.
— Пані Сніжано, ви маєте виглядати як десерт, який не кожному по кишені, — щебетала стилістка, безжально підстригаючи кінчики її довгого волосся.
Сніжана дивилася в дзеркало і не впізнавала себе. Вона була схожа на дорогу вазу: красива, блискуча, але з постійним страхом, що хтось випадково відіб’є їй ручку.
Кілька вечорів того тижня Сніжана провела з Іваном. Цей час став для неї справжнім інтенсивом із виживання у світі великих грошей та ще більшого егоцентризму Івана. Щоб «легенда» не розсипалася при першому ж запитанні допитливих родичів, Силачук вирішив, що їм треба провести час разом — і не просто за вивченням анкет, а в дії.
Одного вечора Іван запросив її до особливого приватного клубу. Стіни, оббиті темним деревом, запах дорогого тютюну і зелене сукно більярдного столу — все це мало б пригнічувати, але Сніжана лише міцніше перехопила кий.
— Тільки не кажи, що ти боїшся загнати кулю в лузу, — піддражнив Іван, майстерно розбиваючи піраміду. Його рухи були точними й хижими, як у пантери на полюванні.
— Я боюся тільки одного, Іване: що ти розсердишся, коли я тебе обіграю, — відповіла, прицілюючись. — Не думаю, що такі чоловіки, як ти, люблять програвати.
Вона справді вміла грати — навчилася ще в студентські роки в задимлених підвалах, що зовсім не в’язалося з її нинішнім образом у сукні від кутюр. Коли Сніжана схилилася над столом, демонструючи ідеальну поставу (і не менш ідеальну лінію декольте), Іван на мить забарився з ходом.
— Непогано, — визнав, коли вона з тихим стукотом відправила кулю в кут. — Для камери нам треба більше ніж азарт. Нам потрібна хімія. Люди мають вірити, що я дивлюся на тебе і бачу не актрису, а жінку, заради якої готовий спалити цей клуб.
— А ти готовий? — засміялася.
Чоловік лише хитро примружився, блукаючи проникливим поглядом по звабливій фігурі красуні. Помовчав якийсь час, а потім підійшов впритул до Сніжани й схилився до її вуха. Жінка відчула гарячий подих на своїй шкірі.
— Краще тобі не знати, на що я готовий. Не все одразу, люба. Колись ти дізнаєшся, — хрипко прошепотів. Від цього у Сніжани аж мурашки побігли по спині.
Іншого вечора Сніжана отримала запрошення до домашньої бібліотеки нареченого, де на масивному столі вже чекала колода карт. Виявилося, що пан Силачук — справжній фанат покеру. Для нього це не просто гра, а модель життя: читай опонента, приховуй емоції, бий точно в ціль. Цей вечір у бібліотеці Івана обіцяв бути суто дружнім, для змістовних розмов, але карти, як відомо, мають неабияку силу.
— Покер — це не про везіння, Сніжаночко. Це про те, як ти змушуєш іншого повірити, що в тебе в руках тузи, навіть якщо там порожньо, — Іван тасував колоду так вправно, що карти в його пальцях здавалися живими істотами.
Сніжана ж тримала свої «картинки» так, ніби це були тендітні метелики, яких вона боялася роздавити. Вона ніколи не грала в азартні ігри, і правила «флеш-роялю» здавалися їй складнішими за квантову фізику.
— Слухай, я в цьому повний нуль, — зітхнула, роздивляючись розкішну кімнату. — Крім того, твій маєток мене відволікає. Тут усе таке… розкішне. Ці стелажі з книгами до стелі, мармуровий камін… Знаєш, я раніше думала, що такі будинки існують тільки в кіно про англійських лордів. Ти тут як король у власному замку.
Іван ледь помітно всміхнувся, здаючи карти.
— Будинок — це просто стіни, якщо в ньому немає з ким перекинутися в карти. А щоб тобі було цікавіше вчитися, давай піднімемо ставки. Гроші тобі не потрібні — я і так їх тобі даю. Граємо на «інтерес». Кожен програш — одна річ з одягу.
Сніжана з удаваним обуренням підняла брову.
— Серйозно? Пане Силачук, ти вирішив згадати молодість і гру в гуртожитку? Це ж банально!
— Це класика, — парирував, хитро мружачись. — До того ж це найкращий спосіб навчити тебе тримати обличчя під тиском. Ну що, боїшся?
Перші кілька партій Іван справді терпляче пояснював, що таке «стріт», чому «фул-хаус» — це круто, і чому не варто кусати губу, коли приходить гарна карта. Сніжана щиро захоплювалася всім навколо, переказуючи враження від оранжереї та величезної люстри у фоє, яка нагадувала їй застиглий зорепад. Але щойно вона розслаблялася, наречений безжально її «обдирав».
— Пробач, люба, але твій «сет» на трійках не вистояв проти моїх дам, — констатував, відкидаючись на спинку крісла. — Час платити.
Дівчина театрально зітхнула. Вона вже «профукала» туфлі та годинник. На черзі була шовкова блузка — та сама, яку стилісти підібрали, щоб вона виглядала «стримано, але дорого». Сніжана зрозуміла: у цій кімнаті, заваленій антикварними фоліантами, зараз пишеться зовсім інший сценарій. Вона відчула, як погляд Івана буквально пропалює шовк її одягу, і вирішила, що настав час перевірити, наскільки міцним є самоконтроль цього «залізного короля».
Вона не просто скинула блузку — влаштувала справжню виставу одного актора. Повільно підвівшись із крісла, обійшла стіл, торкаючись кінчиками пальців зеленого сукна, і ніби випадково зачепила його руку. Її рухи були текучими, як мед, а в очах спалахнув такий вогник, від якого зазвичай плавляться запобіжники.
— Знаєш, Іване, — прошепотіла, нахиляючись до самого його обличчя так, що її волосся лоскотало його щоку. — Ти так впевнено розкладав карти... А чи зміг би ти прорахувати дівчину, яка не боїться програти?
Вона вигнулася, демонструючи ідеальну лінію спини, і на мить завмерла, даючи йому можливість роздивитися кожну мереживну деталь білого бюстгальтера. Іван, який зазвичай тримав емоції під замком, зараз виглядав так, ніби його вдарило струмом. Його дихання збилося, стало важким і переривчастим. Тремтяча рука поставила склянку на стіл. Він мало не вдавився слиною, коли жінка грайливо провела нігтиком по його щоці згори донизу.
— Сніжано... ти неймовірна, — прохрипів, розглядаючи пишні груди в красивій білизні. У його голосі більше не було владності, лише щирий, майже тваринний захват. — Ти не просто квітка з того аукціону, ти — справжня стихія. Я бачив тисячі жінок, але ти... ти змушуєш моє серце працювати на межі.
Він подався вперед, намагаючись перехопити красуню за талію, пальці горіли від бажання торкнутися її шкіри. Сніжана спокусливо посміхалася, стоячи перед чоловіком. Легенько покрутилася, мазнувши блузкою.
— Залишся сьогодні зі мною, — його голос став низьким, благальним. — На біса ці сценарії та контракти. Давай просто... будемо собою. Тобі не обов'язково їхати додому. Мій маєток занадто великий для одного чоловіка.
Очі потемніли від пристрасті, а рука потягнулася до талії дівчини.
— Ходи до мене, крихітко. Просто побудь сьогодні моєю музою. Моїм казковим сном, — прохрипів, задихаючись.
Почав ніжно притягувати жінку до себе за руки. Посадив собі на коліна. Великі, гарячі долоні блукали по молодому тілі. Сніжана з насолодою переконалася, що її мінімальні зусилля спрацювали на всі сто. Він настільки збуджений, що ледве говорить. Тіло немолодого директора завирувало, як вулкан.
Завагалася. Як далеко зайти? Страх розчарувати свого владного покровителя не давав спокою. Але разом з тим кожна клітинка тіла Сніжани рвалася геть з обіймів підстаркуватого незнайомця. Відчувала, що не може і не хоче так швидко відкрити всі карти, хоч і програла. Вирішила, що дражнитиме його так довго, як тільки зможе.
Телпі уста чоловіка легенько ковзнули по її щоці, скроні. Пальці помандрували під спідницю.
— Як мені подобаються твої ніжки в цих панчішках… — тихо прохрипів, знайшовши місце, де гладенькі панчохи закінчувалися делікатним мереживом. Дівчина задоволено хихикнула.
Чуттєві дотики «обпікали» стегна, шию, талію Сніжани. Як заворожений, захлинаючись припав устами до пишних грудей, де не приховувала білизна.
— Моя красунечко… Яка ж ти розкішна… Залишся сьогодні зі мною. Не бійся нічого, — знову проказав, на мить зазирнувши в очі Сніжани.
— Пробач. Не так швидко, любий, — грайливо проказала. Ніжно погладила Івана по щоці, легенько торкнулася губами його уст і встала. — Боюся, ти не оціниш мене належно, якщо отримаєш надто легко, — зі спокусливою посмішкою додала, наче жартома.
Чоловік болісно застогнав і спробував затримати красуню в обіймах, та в останню секунду вона гнучко вислизнула з-під його пальців, ніби рибка, що махнула хвостом перед самим носом рибалки. Блискавично підхопила свою блузку й почала одягати її. Обдарувала нареченого своєю найбільш переможною посмішкою.
— Знаєш, як пишуть в кінці серіалу? Далі буде… — підморгнула. — Пробач, любий. Мені пора. Завтра поїдемо в галерею, як домовлялися?
Взула туфлі й забрала зі столу годинник. Силачук лиш кивнув, важко зітхнувши. Він хитро посміхався, очевидно, не здивований таким поворотом.
Сніжана послала йому повітряний поцілунок і вийшла з бібліотеки, залишивши Івана наодинці з його картами, недопитим віскі та несамовитим бажанням, яке він ще довго не зможе вгамувати.