Багач, його внук і я
Розділ 8
Наступного дня після «милої» розмови з матір’ю і виснажливого, мало не до ранку, пошуку інформації про потенційного нареченого дівчина почувалася, наче пожована. Та працювати якось треба. Сніжана здригнулася, коли перед нею на стійку рецепції лягла велика чоловіча долоня. Вона саме витала десь між кабіне том директора та кінозйомками, намагаючись уявити, як це — цілувати старого за контрактом.
— Доброго дня! Вибачте, що відриваю від споглядання нескінченності, але мені терміново потрібна перепустка у світ болю та сталевих м’язів, — пролунав оксамитовий голос.
Сніжана підняла очі й на мить забула, як дихати. Перед нею стояв хлопець із такою щирою посмішкою, що вона здалася майже недоречною в похмурому залі.
— Ой, вибачте! — вона ніяково поправила волосся. — Я просто... задумлива сьогодні. Який абонемент вас цікавить?
— Мені б для початку просто вижити, — засміявся він. — Я Максим. Нещодавно купив будинок, планую облаштувати там власну залу, але поки що там лише пил і порожні коробки. Тож я вирішив здатися професіоналам. А ви, я бачу, тут головний експерт? — він окинув грайливим поглядом струнку фігуру дівчини в обтислих легінсах. — Судячи з вашої зовнішності, на спорті ви знаєтеся. Хоча, вочевидь, не захоплюєтеся тяганням заліза. Може, тренуєте?
Впевненість незнайомця і його весела вдача незбагненно вплинули й на неї. Сніжана відчула, як напруга останніх діб починає танути під його відкритим поглядом. Було в ньому щось дуже привабливе, таке... справжнє. Не театральне, без пихи чи вульгарності. Щира посмішка і вогники в очах не залишали байдужою.
— Дуже приємно, я Сніжана. На жаль, я тут не тренерка, але допоможу всім, чим зможу. Ви чимось раніше займалися чи одразу в бій? Якщо скажете, що нічим, не повірю, — теж грайливо всміхнулася, милуючись широкими, сильними плечима чоловіка.
Хлопець задоволено відказав:
— А, та… Таке… В юності я серйозно займався плаванням. Навіть думав про кар'єру, але потім бізнес з’їв увесь вільний час. А тепер відчуваю, що заіржавів, наче старий цвях. А ви? Тільки не кажіть, що просто народилися з такою поставою.
— Плавання — це круто, — Сніжана на мить замріялася. — А я з дитинства пробувала різне: гімнастика, ковзани, танці... Але зараз більше люблю бігати. Ну і зумбу. В нас тут є заняття вечорами, — вона ніяково хмикнула, дивуючись, чого це так розбалакалася з незнайомцем. Давно не дозволяла собі такого.
Максим грайливо нахилився ближче, спершись ліктями на стійку.
— О, класно! Мені подобається. А є щось таке, про що мрієте, але ще не пробували?
— Лижі, — випалила Сніжана і сама здивувалася своїй відвертості. — Мрію опинитися в горах, де тільки сніг, швидкість і жодних зайвих думок. Тільки я і блискучий схил. А ви?
— Серфінг, — відповів Максим, і в його очах з’явився азартний блиск. — Хочу приборкати справжню хвилю десь на Балі. Це ж як танець з океаном, хіба ні? Але поки що я приборкую лише свою машину. І пса. Деколи…
Вони розсміялися. Сніжана раптом спіймала себе на думці, що вперше за тиждень їй не хочеться плакати чи тікати. Максим заповнював анкету, час від часу кидаючи на неї швидкі, теплі погляди, від яких по шкірі бігли приємні мурашки.
— Ось, тримайте ваш «квиток у пекло», — пожартувала вона, видаючи йому ключ від шафки.
— Дякую, Сніжано. Сподіваюся, ви будете моїм особистим рятівником, якщо я застрягну під штангою?
— Тільки якщо пообіцяєте не кричати занадто голосно, — підморгнула вона.
Коли Максим зник у роздягальні, Сніжана ще кілька секунд дивилася йому вслід. У цей момент підійшла її напарниця Оксана. Побачивши їхню милу розмову, вона хитро підморгнула і шепнула на вухо:
— Класний, так? А бачила б ти, на якому авто він приїхав…
— Та годі тобі. Ми просто потеревенили, нічого такого, — відмахнулася Сніжана. Вона знала про нав’язливу ідею подруги всім шукати пару. — Мабуть, звичайний бабій, яких тут повно.
— З чого ти взяла? От же ж… Ти так ніколи не знайдеш чоловіка. Скрізь бачиш тільки зрадників і нахаб, — буркнула Оксана.
— Ага… Вже раз знайшла… — зітхнула дівчина. — Та добре, сонце. Мені пора.
— Гаразд, Сніжко, біжи вже, ти ж казала, що в тебе якась суперважлива зустріч! Давай сюди ці папери, я сама все в базу внесу. І постережу тобі того класного шатена, — знову підморгнула напарниця.
Сніжана похапцем віддала анкету Максима, навіть не глянувши на прізвище. Її знову накрила хвиля реальності: через годину вона має сказати «так» чоловікові, який старший за цього симпатичного хлопця на років з сорок. Ех...
Вечірнє місто миготіло за вікном дорогого авто розмитими вогнями. Сніжана стискала сумочку так міцно, що кісточки пальців побіліли. В її голові все ще відлунював сміх Максима, але варто було заплющити очі — і вона бачила сльози на обличчі бабусі та чула отруйний шепіт матері. Звісно, Катерині вона нічого не сказала про пропозицію директора, наперед знаючи реакцію. Недарма ж та змалку вчила: неважливо, який чоловік, головне — щоб було кого «доїти».
Бабусі дуже хотілося розповісти, порадитися, але ж не можна — пообіцяла мовчати. Тому лише загалом поговорила з нею про стосунки.
Машина зупинилася біля елегантної вивіски «Елізіум». Сніжана знала це місце — один із найзакритіших ресторанів столиці.
— Пане Іване, ви вирішили змінити декорації? — запитала вона, коли офіціант провів її до наріжного столика на терасі.
— Це мій заклад, красуне. Тут стіни не мають вух, а шеф-кухар знає, що таке справжня конфіденційність, — він підвівся, коротко кивнувши їй. — Вигляд маєш... втомлений. Але водночас рішучий.
Сніжана сіла навпроти, ігноруючи меню. Вона відчувала себе так, ніби стояла на краю прірви. Перед очима проплив ранок: бабуся, яка потребує догляду через біль у суглобах, і усвідомлення, що без грошей її життя невдовзі згасне в тій тісній квартирі.
— Я багато думала, — почала твердо. — Про вашу пропозицію. Про «роль» пані Силачук.
Іван мовчав, лише злегка підняв келих.
— Я хочу бути актрисою. Справжньою. І я хочу, щоб моя бабуся мала гідну старість, — Сніжана зробила паузу. — Я згодна. Я стану вашою дружиною на ваших умовах. Єдине, про що прошу — можливість дбати про бабусю. І… я не потерплю знущань, навіть за мільйони.
— Гаразд. Про це можеш не хвилюватися. Всі знають — я адекватна людина. А щодо бабусі — взагалі не питання. Зможеш часто бачитися з нею, допомагати.
— Добре… — з полегшенням всміхнулася дівчина.
На мить на терасі запала тиша. В очах Івана спалахнуло тріумфальне світло. Він не почав обіймати її, а просто коротко кивнув, наче щойно закрив вдалу бізнес-угоду.
— Мудре рішення, Сніжаночко. З цієї хвилини твоє минуле — це туман, який розсіявся. Завтра мої юристи підготують контракт... і весільну угоду.
Сніжана відчула дивний холод у шлунку. Вона щойно продала свою свободу.
— Але пам'ятай, — додав Іван, схилившись ближче, — відтепер ми — ідеальна пара. Найщасливіші люди в цьому місті. Жодних вибриків, жодного погляду вбік. Ти гратимеш кохання так, щоб «Оскар» здавався лише приємним бонусом.
— Я вмію грати, пане Іване, — відповіла з холодною посмішкою. — Ви самі казали, що я — діамант. Тепер цей діамант належить вашій оправі.
— Добре, — всміхнувся він. — А тепер час обговорити нашу легенду. Всі захочуть дізнатися, як ми познайомилися.