Багач, його внук і я
Розділ 2
Іван Силачук стояв біля монітора, затамувавши подих. На екрані Сніжана щойно торкнулася плеча Тарзана, і ця мить була настільки істинною, що він відчув, як по шкірі пройшов мороз.
— Генріху, — прошепотів, поїдаючи поглядом дівчину. — Ти бачиш це? Це не гра. Це магія. Скажи мені, як звати це диво? Звідки в она взялася? Здається, я не бачив її раніше у жодному фільмі. Я б запам’ятав.
Генріх Мільський, потягуючи улюблену чорну, як смола, каву, усміхнувся кутиками вуст.
— Не повіриш, Іване, але я сам до цієї секунди не знав її імені. Навмисне заборонив асистентам давати мені анкети сьогодні. Хотів чистого мистецтва, без упереджень, без шлейфа дипломів чи зв'язків. Хотів бачити талант, а не прізвище.
Режисер підняв руку, кличучи асистента:
— Юрчику, дай-но папку з сьогоднішніми пробами. Подивимося…
Молодий хлопець швидко підбіг і простягнув планшет. Генріх поправив окуляри, знайшов потрібний рядок і раптом... замовк. Його рука з кавою застигла на пів дорозі до рота. Обличчя режисера почало повільно бліднути, набуваючи кольору старого пергаменту.
— Генріху? Що там? Ти наче привида побачив, — стурбовано запитав Силачук.
Мільський мовчки повернув планшет до друга. Іван придивився: «Сніжана Берг».
— Берг... — вимовив Іван, і його голос здригнувся. — Донька Катерини Берг? Тієї самої «Чорної зірки» шоубізнесу?
— Саме так, тут є запис про матір, — Генріх нарешті відставив каву, його пальці помітно тремтіли. — Донька актриси, яка прославилася не тільки ролями, а й аморальними скандалами, п'яними дебошами та капризами, що знищили не один бюджет. Не рахуючи того благодійного вечора... До того ж… ходять чутки, що тоді в неї був роман зі славнозвісним Федором Арцишевським. А отже, ймовірно…
Силачук відчув, як у грудях стає тісно.
— Тільки не кажи мені, що це донька Арцишевського.
— Цілком можливо, — похмуро підтвердив режисер. — «Короля пірамід», який ошукав пів країни, викравши у людей мільйони. Того, кого зараз шукає Інтерпол по всьому світу. Швидше за все, Сніжана — плід їхнього короткого і найгучнішого роману. Донька жінки, яка зневажає людей, і чоловіка, який їх пограбував до нитки. Вона навіть схожа на нього. На матір — дуже мало, тому я і не запідозрив нічого раніше.
Іван Силачук знову подивився на майданчик. Сніжана якраз сміялася, мило розмовляючи з партнером по зйомках. Вона здавалася втіленням світла, але за її спиною тепер чітко проступали дві гігантські тіні: стервозна матір та батько-шахрай.
— Це катастрофа, — Генріх різко закрив папку. — Я не можу її затвердити. Ніяк.
— Але ж вона геніальна! — сказав неголосно, але емоційно Іван. — До чого тут її батьки? Вона не будувала піраміди й не влаштовувала п'яних скандалів!
— Ти ж знаєш, у нашому бізнесі, Іване, прізвище — це бренд, який продає. А її прізвище — це символ зневаги й обману. Уяви собі афішу: «Фільм, де головну роль грає донька Арцишевського і Берг». Глядачі, яких її батько залишив без копійки на старість, прийдуть під кінотеатри не з квітами, а з камінням. Ми не просто провалимося в прокаті — нас звинуватять у всіх гріхах світу. Хтозна, що ще будуть говорити. Преса нас розіпне!
Генріх важко зітхнув і подивився на друга з невимовним сумом.
— Шкода, Іване. Неймовірно шкода. Я вперше в житті знайшов ідеальну Джейн, але її минуле настільки брудне, що жодне світло в цьому павільйоні не зможе його відбілити. Я не візьму її на головну роль. Крапка.
Іван Силачук мовчав. Він дивився на Сніжану, і в його розумі вже починала зріти зухвала і, можливо, дуже небезпечна думка. Він не звик програвати обставинам, навіть якщо ці обставини — найгучніший скандал десятиліття.
Генріх глибоко вдихнув і, підійшовши до мікрофона, натиснув кнопку внутрішнього зв’язку. Його голос, підсилений динаміками, прокотився павільйоном, наче грім.
— Увага всім! Оголошується перерва на годину. Після перерви технічному персоналу — перевірити світло, акторам — дякую, на сьогодні ви вільні. Чекаю завтра в другій половині дня. Вам зателефонують. Запрошую наступних, хто в списку на проби.
Павільйон миттєво ожив: робітники потягнулися до виходу, а Сніжана, сумно глянувши в бік темного кутка, де стояли владні чоловіки, накинула халат і зникла за важкою завісою.
Коли двері павільйону зачинилися за останнім асистентом, Іван Силачук зробив крок до світла. Його очі горіли холодним, розрахунковим вогнем.
— Генріху, ми не можемо просто так відпустити цей талант. Те, що ми бачили — це мільйони в прокаті. Це «Оскар», якщо хочеш. Ми маємо щось придумати.
— Що ти пропонуєш, Іване? — Мільський нервово заходив майданчиком, штовхаючи носком туфель листя реквізитної папороті. — Вигадати їй легенду, що вона сирота з притулку? У нас епоха інтернету! Її вирахують за п’ятнадцять хвилин! Перше ж селфі зі зйомок — і «доброзичли вці» викладуть її фото поряд із фотографією її матері з того самого благодійного заходу для збору коштів сиротам, де та наговорила свинства, бо думала, що мікрофон вимкнений!
— А якщо змінити їй не тільки прізвище, а й образ? — Силачук почав захоплено міркувати вголос. — Зробимо пластику? Ні, це занадто... Слухай, а що, як ми подамо це як «акт спокути»? Офіційно оголосимо: так, це донька Берг і Арцишевського, але вона з ними не спілкується роками! Вона засуджує їхні вчинки! Ми зробимо серію інтерв'ю, де вона плакатиме і розповідатиме, як їй соромно за батька. Народ любить каяття.
— Ти з глузду з’їхав! — Генріх зупинився і різко розвернувся до друга. — Ти хочеш збудувати рекламну кампанію на брудній білизні її сім’ї? Це зламає дівчину ще до прем’єри! А якщо і не зламає, все одно не вірю, що допоможе!
— Тоді ще щось вигадаємо! — не вгавав Силачук. — Ти зможеш, я ж тебе не перший рік знаю!
— Іване, спустися на землю, — голос режисера став жорстким. — Навіть якщо я погоджуся на цю авантюру, кіностудія — нізащо! Рада директорів студії перевіряє кожне прізвище через три фільтри. Коли вони побачать «Берг» — заблокують фінансування миттєво. Для них це не питання мистецтва, а питання страху. Вони бояться позовів від ошуканих вкладників її батька, мільйонів людей, які досі пам’ятають образи від її матері.
Генріх підійшов до Силачука і поклав руку йому на плече.
— Зрозумій, друже. Студія хоче «стерильний» продукт. Безпечний. А Сніжана — це бомба з годинниковим механізмом. Вони вимагатимуть затвердити ту солодку блондинку з серіалів, у якої тато — священник, а мама — вчителька.
Силачук різко скинув руку режисера.
— «Стерильний» продукт не принесе тобі безсмертя, Генріху! А ця дівчина — принесе. Знаєш що? Студія — це лише гроші. А гроші в цьому проєкті — переважно мої.
Він дістав телефон і почав швидко гортати контакти.
— Я зроблю так, що студія не просто погодиться, а благатиме її зніматися. Але спершу... я хочу поговорити з нею сам. Не як інвестор чи власник телеканалу, а як чоловік.
В очах старого бізнесмена загорівся якийсь дуже дивний вогник. На устах промайнула хитра посмішка. Генріх злякано подивився на друга:
— Іване, не роби дурниць! Ти не знаєш, у що вв’язуєшся. Ця «стихія» може спалити і твій телеканал, і твою репутацію. А раптом вона така ж бестія, як її мати?!
— Можливо, — холодно всміхнувся Силачук. — Але я вперше за багато років відчув, що моє серце б’ється, як у юності. Що я живий! Якщо дівчина виявиться такою, як я думаю при ближчому знайомстві, не віддам цю Джейн ні студії, ні минулому.